Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.10.2016 року у справі №910/10187/15
Постанова ВГСУ від 14.03.2017 року у справі №910/10187/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 910/10187/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого (доповідач)

Мачульського Г.М.

Рогач Л.І.

за участю представників: позивачаВєдєрнікова О.С. - за довіреністю від 30.12.15 відповідачаБєлячкова О.В. - за довіреністю від 21.03.16 розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постановувід 21.06.2016 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/10187/15 господарського суду м. Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Азот" доПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" провизнання недійсним правочину та зобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року ПАТ "Азот" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Укртрансгаз" про:

- визнання недійсним правочину про відбір в односторонньому порядку (без письмового погодження) відповідачем природного газу позивача в обсязі 87 714,890 тис. куб. м із ПСГ та передачі його позивачу для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу за січень 2013 р., оформленого актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 161/02-14 від 25.12.2014 р.;

- зобов'язання відповідача поновити в обліку в його підземному сховищі газу природний газ позивача в об'ємі 87 714,890 тис. куб. м, про відбір якого було складено спірний акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ.

Позов вмотивовано тим, що відповідачем на виконання положень пункту 2.4 договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу № 1404000171 від 16.04.2014 р. в односторонньому порядку здійснено відбір природного газу ПАТ "Азот" із ПСГ та передано його ПАТ "Азот" для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу у ПАТ "Азот" за січень 2013 р. в обсязі 87 714,890 тис. куб. м. Однак позивач вказує, що такий природний газ не піднімався з ПСГ та не передавався йому. Вищевказаний об'єм газу не належав до страхового запасу, тому відповідач не мав права відбирати його та передавати позивачу у випадку виникнення дефіциту природного газу в останнього при здійсненні постачання природного газу згідно з положеннями пункту 2.4 договору.

Зазначені дії відповідача оформлені актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 161/02-14 від 25.12.2014 р., є правочином, оскільки мають наслідком обмеження можливості користування та розпорядження позивачем природним газом в об'ємі 87 714,890 тис. куб. м, що є його власністю на підставі договору купівлі-продажу природного газу № 43-Х-13 від 28.12.2012 р., укладеного між ЗАТ "УКРГАЗ-ЕНЕРГО" та ПАТ "Азот", та акта прийому-передачі природного газу від 31.12.2012 р.

Позивач в позовній заяві та поясненнях від 10.11.2015 р. також посилався на те, що у січні 2013 р. не здійснював відбір природного газу в обсязі 87 714,890 тис. куб. м. з ПСГ відповідача, про відбір якого відповідачем було складено акт приймання-передачі природного газу № 161/02-15 від 25.12.2014 р., тому дії відповідача, оформлені спірним актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ, суперечать вимогам актів цивільного законодавства у зв'язку з чим наявні підстави вважати оспорюваний правочин недійсним відповідно до положень частини 2 статті 15 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", статей 202, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач у запереченні на позовну заяву просив у позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що ним було складено спірний акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ від 25.12.2014 р. на підставі положень пункту 2.4 договору № 1404000171 на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу від 16.04.2014 р. без письмового погодження з ПАТ "Азот" у зв'язку з виникненням у останнього дефіциту природного газу у січні 2013 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. (суддя: Шкурдова Л.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним правочин про відбір в односторонньому порядку ПАТ "Укртрансгаз" природного газу ПАТ "Азот" в обсязі 87 714,890 тис. куб. м, оформлений актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №161/02-14 від 25.12.2014 р. Зобов'язано ПАТ "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу ПАТ "Укртрансгаз" природний газ ПАТ "Азот" в об'ємі 87 714,890 тис. куб. м.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції, застосувавши положення частин 1-3, 5, 6 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про те, що ПАТ "Укртрансгаз" всупереч пункту 2.4 договору від 16.04.2014 р. та пункту 2.9.2.3 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісій, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 420 від 19.04.2012 р., безпідставно вчинено правочин - відбір природного газу позивача, про що складено в односторонньому порядку акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №161/02-14 від 25.12.2014 р., оскільки як договором від 16.04.2014 р., так і наведеним Порядком передбачено таке право відповідача лише за наявності негативного дисбалансу у замовника.

Суд встановив, що наявність негативного балансу позивача на час здійснення відбору газу, оформленого спірним актом № 161/02-14 від 25.12.2014 р., відповідачем доведена не була.

Крім того, оскільки суд встановив недійсність правочину, оформленого спірним актом, та приймаючи до уваги приписи статті 216 Цивільного кодексу України, то відповідні зміни в обліку природного газу позивача у ПСГ відповідача є безпідставними, а вимога ПАТ "Азот" щодо поновлення в обліку природного газу в обсязі 87 714,890 тис. куб. м є способом захисту, який забезпечує реальний захист прав позивача.

За апеляційною скаргою ПАТ "Укртрансгаз" Київський апеляційний господарський суд (судді: Корсакова Г.В., Хрипун О.О., Власов Ю.Л.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. в апеляційному порядку постановою від 21.06.2016 р., залишив його без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ "Укртрансгаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ "Азот" до ПАТ "Укртрансгаз" відмовити повністю з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статтей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 42, 32, 43, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували статті 203, 215 Цивільного кодексу України та зазначає, що спірний акт приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ №161/02-14 від 25.12.2014 р. в повному обсязі відповідає вказаним вимогам закону, а також положенням договору та Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою НКРЕ від 19.04.2012 р. №420, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним в судовому порядку.

Скаржник наголошує на тому, що у позивача у січні 2013 року виник дефіцит природного газу у спірному обсязі.

На думку скаржника, суди дійшли помилкового висновку про отримання позивачем у 2013 році від ЗАТ "УКРГАЗ-ЕНЕРГО" саме 87 714,890 тис. куб. м, оскільки у останнього не було необхідних ресурсів для передачі його позивачеві.

Крім того, скаржник вважає безпідставною відмову господарських судів у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили рішення у справі №5011-74/9393-2012.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2015 р. - без змін, посилаючись на повноту встановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин справи, відповідність висновків суду дійсним обставинам справи, дотримання судами при винесенні судових рішень норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та установлено судами між ПАТ "Укртрансгаз" - виконавцем та ПАТ "Азот" - замовником 15.04.2013 р. укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1304006847.

Згідно з пунктом 1 цього договору виконавець (відповідач) зобов'язується упродовж строку, визначеного договором, зберігати в підземному сховищі газу (ПСГ) природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому замовником (позивачем), та повернути замовнику газ у кількості, визначеній у договорі, а замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені договором строки.

Відповідно до пункту 2.1 договору від 15.04.2013 р. замовник передає виконавцеві газ на зберігання, у тому числі, страховий запас газу, у таких обсягах: 500000,0 тис. куб. м - обсяг газу замовника, що закачується в ПСГ у поточному сезоні зберігання (період з 16.04.2013 р. по 15.04.2014 р.); 297796,762 тис. куб. м. - обсяг газу замовника, який залишився в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.2012 р. по 15.04.2013 р.). У випадку наявності в ПСГ невикористаної частини (залишку) обсягу газу замовника на кінець минулого сезону зберігання, останній залишає його в ПСГ виконавця на зберігання в поточному сезоні зберігання, що оформлюється сторонами відповідно до пункту 2.15 договору.

При цьому, в пункті 2.2 договору зазначено, що у вказаних в пункті 2.1 договору обсягах газу страховий запас відсутній.

Згідно з пунктом 2.3 договору при прийнятті газу замовника відповідно до договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває право власності на прийнятий газ замовника. Виконавець не має права здійснювати відбір газу, переданого замовником на зберігання та/або створення страхового запасу газу відповідно до договору, без письмової згоди замовника, крім випадків, передбачених у пункті 2.4 договору.

Пунктом 2.4 договору сторони обумовили, що виконавець має право відбирати страховий запас газу із ПСГ та передавати його замовнику без письмового погодження замовником у разі використання споживачами замовника газу в обсягах, які перевищують установлені договорами на постачання газу із замовником, та/або виникнення дефіциту природного газу в замовника при здійсненні постачання природного газу.

Згідно з пунктом 2.9 договору для здійснення закачування або відбору газу в/із ПСГ замовник за п'ять робочих днів до початку місяця закачування або відбору газу в/із ПСГ надає виконавцю заявку в письмовій формі щодо здійснення закачування або відбору місячних обсягів газу в/із ПСГ, у тому числі страхового запасу газу, та додає до неї три примірники акта приймання-передачі газу, підписані уповноваженим представником замовника та скріплені печаткою (за наявності) замовника, у яких замовник зазначає місячний обсяг газу, що планується закачати або відібрати в/із ПСГ, у тому числі страхового запасу газу.

У випадку, якщо на кінець минулого сезону зберігання (15.04.2013 р.) в ПСГ залишилась не використана частина (залишок) обсягу газу замовника, останній залишає його в ПСГ виконавця на зберігання в поточному сезоні (пункт 2.15 договору).

Відповідно до пункту 9 договору від 15.04.2013 р. цей договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині зберігання газу до 15.04.2014 р.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій також було встановлено, що 16.04.2014 р. між ПАТ "Укртрансгаз" - виконавцем та ПАТ "Азот" - замовником укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу №1404000171 від 16.04.2014 р.

Згідно з пунктом 1 вказаного договору виконавець зобов'язується упродовж строку, визначеного договором, зберігати в підземному сховищі газу (ПСГ) природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому замовником, та повернути замовнику газ у кількості, визначеній у договорі, а замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені договором строки.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що замовник передає виконавцю газ на зберігання, у тому числі, страховий запас газу, у таких обсягах: 500 000,0 тис. куб. м, що планується закачати в ПСГ у порточному сезоні зберігання (період з 16.04.2014 р. по 15.04.2015 р.); 300000,0 тис. куб. м газу в ПСГ, на який замовник планує набути право власності в ПСГ, а також обсяг газу замовника, який залишається в ПСГ з минулого сезону зберігання. Невикористану частину (залишок) обсягу газу замовника на кінець минулого сезону зберігання (період з 16.04.2013 р. по 15.04.2014 р.), останній залишає в ПСГ виконавця на зберігання в поточному сезоні зберігання, що оформлюється сторонами відповідно до пункту 2.15 договору.

Згідно з пунктом 2.2 договору із зазначених у пункті 2.1 обсягів газу страховий запас складає 0,0 (нуль) тис. куб.м.

Пунктом 2.3 договору передбачено, що при прийнятті газу замовника відповідно до договору на зберігання та/або створення страхового запасу газу виконавець не набуває право власності на прийнятий газ замовника. Виконавець не має права здійснювати відбір газу, переданого замовником на зберігання та/або створення страхового запасу газу відповідно до договору, без письмової згоди замовника, крім випадків, передбачених у пункті 2.4 договору.

У пункті 2.4 договору сторони визначили, що виконавець має право відбирати страховий запас газу із ПСГ та передавати його замовнику без письмового погодження замовника у разі використання споживачами замовника газу в обсягах, які перевищують установлені договором на постачання газу із замовником, та/або виникнення дефіциту природного газу в замовника при здійсненні постачання природного газу.

Для здійснення закачування або відбору газу в/із ПСГ замовник за п'ять робочих днів до початку місяця закачування або відбору газу в/із ПСГ надає виконавцю заявку в письмовій формі щодо здійснення закачування або відбору місячних обсягів газу в/із ПСГ, у тому числі страхового запасу газу, та додає до неї три примірники акта приймання-передачі газу, підписані уповноваженим представником замовника та скріплені печаткою (за наявності) замовника, у яких замовник зазначає місячний обсяг газу, що планується закачати або відібрати в/із ПСГ, у тому числі страхового запасу газу (пункт 2.9 договору).

Пунктом 2.15 договору встановлено, що у випадку, якщо на кінець минулого сезону зберігання (15.04.2014 р.) в ПСГ залишилась не використана частина (залишок) обсягу газу замовника, останній залишає його в ПСГ виконавця на зберігання в поточному сезоні.

Відповідно до пункту 9 договору від 16.04.2014 р. цей договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині зберігання газу до 15.04.2015 р.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої і апеляційної інстанцій, 25.12.2014 р. відповідачем було складено акт № 161/02-14 приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ, в якому зазначено, що ПАТ "Укртрансгаз" у відповідності до пункту 2.9.2.3 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України", затвердженого Постановою НКРЕ від 19.04.2012 р. № 420, та пункту 2.4 договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу від 16.04.2014 р. №1404000171 в односторонньому порядку (без письмового погодження) здійснило відбір природного газу ПАТ "Азот" із ПСГ та передало його ПАТ "Азот" для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу у останнього за січень 2013 р. в обсязі 87714,890 тис. куб. м на суму 5 894 440,61 грн. з ПДВ.

Згідно із наданою позивачем зведеною інформацією щодо руху природного газу позивача в ПСГ відповідача з квітня 2013 року по лютий 2015 року, станом на 01.03.2015 р. у власності позивача знаходиться 87715,000 тис. куб м. природного газу, що знаходиться на зберіганні в ПСГ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу при закачуванні в ПСГ, актами приймання-передачі природного газу при відборі шляхом заміщення з ПСГ, складеними позивачем та відповідачем згідно із договорами від 15.03.2013 р. та від 16.04.2014 р., підписаними представниками сторін та скріплені їх печатками.

Разом з тим, листом від 14.04.2015 р. №4739/64 відповідач повідомив позивача на його запит, про те, що станом на 01.03.2015 р. в ПСГ відповідача знаходиться на зберіганні 0,110 тис.куб.м природного газу позивача.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Азот" про визнання недійсним правочину про відбір в односторонньому порядку Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" природного газу позивача в обсязі 87714,890 тис. куб. м із ПСГ і передачі його ПАТ "Азот" для покриття негативного дисбалансу за січень 2013 р., оформленого актом №161/02-14 приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ від 25.12.2014 р., та зобов'язання ПАТ "Укртрансгаз" поновити в обліку в підземному сховищі газу ПАТ "Укртрансгаз" природний газ ПАТ "Азот" в об'ємі 87714,890 тис.куб.м, відбір якого було оформлено оспорюваним актом.

Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 цього ж Кодексу).

Згідно з приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини, які виникли між сторонами, унормовано договорами про зберігання природного газу.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №420 від 19.04.2012 р. було затверджено Порядок доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України (котрий був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Вказаний Порядок розроблено відповідно до Законів України "Про засади функціонування ринку природного газу", "Про метрологію та метрологічну діяльність", "Про трубопровідний транспорт", "Про нафту і газ", "Про природні монополії", "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" та інших нормативно-правових актів. Дія цього Порядку поширюється на фізичних осіб, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність з видобутку, транспортування, розподілу, зберігання та/або постачання природного газу, незалежно від їх підпорядкування і форми власності, а також використовують природний газ як паливо або сировину.

Відповідно до пункту 2.9.2 Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України головною метою комерційного балансування є встановлення на підставі документально оформлених даних відповідності між фактичним надходженням і фактичним розподіленням газу за звітний місяць по кожному постачальнику газу. Перевищення розподілення газу над його надходженням є негативним дисбалансом, а перевищення надходження газу над його розподіленням - позитивним дисбалансом. Загальний облік дисбалансів проводить оператор, який інформує постачальників та ГП про наявність дисбалансу за звітний місяць.

Пунктами 2.9.2.1, 2.9.2.2 названого Порядку передбачено, що при позитивному дисбалансі постачальник (за винятком гарантованого постачальника), який не зберігає газ у ПСГ, зобов'язаний до 7 числа місяця, наступного за звітним, закачати газ до ПСГ в обсязі позитивного дисбалансу та документально оформити ці заходи з ГЗП або документально оформити заміщення газу з іншим постачальником та/або ВГ; при негативному дисбалансі постачальник (за винятком гарантованого постачальника) зобов'язаний до 7 числа місяця, наступного за звітним, відібрати з ПСГ газ, який належить йому, у тому числі страховий запас, в обсязі, достатньому для покриття негативного дисбалансу, та документально оформити в ГЗП такий відбір або провести закупівлю газу в обсязі дисбалансу у ВГ та/або у постачальника, що має позитивний дисбаланс, і документально оформити таку закупівлю.

Відповідно до пункту 2.9.2.3 Порядку у разі невиконання постачальником, що має позитивний або негативний дисбаланс, вимог підпунктів 2.9.2.1 і 2.9.2.2 підпункту 2.9.2 пункту 2.9 цього розділу оператор здійснює такі заходи: при позитивному дисбалансі - проводить у звітному місяці закачування газу в обсязі дисбалансу та оформляє в односторонньому порядку закачування газу до ПСГ для постачальника, що має позитивний дисбаланс, в обсязі дисбалансу, у тому числі шляхом заміщення; при цьому постачальник здійснює розрахунки з ГЗП за закачування, зберігання та відбір газу з ПСГ на загальних умовах; при негативному дисбалансі - здійснює відбір з ПСГ газу постачальника в обсязі дисбалансу та оформляє в односторонньому порядку передачу газу постачальнику в обсязі дисбалансу, у тому числі шляхом заміщення; при цьому постачальник має здійснити розрахунок з ГЗП за відбір газу з ПСГ на загальних умовах. Якщо при негативному дисбалансі у постачальника відсутній газ у ПСГ або його ресурсу недостатньо для покриття негативного дисбалансу, частка обсягу газу, що перевищує плановий обсяг газу, є обсягом постачання газу гарантованим постачальником, на території здійснення ліцензованої діяльності якого знаходиться споживач постачальника. При цьому споживач зобов'язаний до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оформити з гарантованим постачальником усі необхідні документи, передбачені договором про постачання природного газу, та розрахуватися з ним за вищезазначені обсяги газу.

Згідно з пунктами 5.1, 5.8 Порядку зберігання газу здійснюється на підставі договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу за тарифами, установленими НКРЕ. Порядок приймання-передачі газу при закачуванні або відборі до/із ПСГ визначається договором на зберігання (закачування, зберігання, відбір).

Суди встановили, що відповідач за актом приймання-передачі природного газу при відборі з ПСГ № 161/02-14 від 25.12.2014 р. в односторонньому порядку здійснив відбір природного газу позивача із ПГС та передав його останньому для покриття негативного дисбалансу (дефіциту) природного газу у ПАТ "Азот" за січень 2013 р. в обсязі 87 714,890 тис. куб. м., натомість у пункті 2.1 договору від 15.04.2013 р. сторони визначили обсяг газу позивача, який залишився в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.2012 р. по 15.04.2013 р.) у розмірі 297796,762 тис. куб. м.

Тобто, сторони у пункті 2.1 вказаного договорі взаємно погодили існування наявності у позивача вказаного залишку газу за попередній період зберігання.

Також сторони у договорі зберігання (пункт 2.4) обумовили можливість одностороннього (без погодження з замовником-позивачем) відбору природного газу виконавцем-відповідачем лише зі страхового запасу газу.

Між тим, господарські суди установили та це підтверджено матеріалами справи, що страховий запас газу за спірними договорами зберігання не передавався відповідачеві та не закачувався в період дії договорів.

Статтею 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і в інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов'язків приводить волевиявлення одного суб'єкта цивільного права.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Таким чином, дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам укладених між сторонами договорів зберігання, суди на підставі досліджених доказів встановили, що станом на 15.04.2013 р у позивача знаходився залишок природного газу в ПСГ з минулого сезону зберігання (період з 16.04.2012 р. по 15.04.2013 р.) у розмірі 297796,762 тис. куб. м., а за умовами договорів зберігання (пункт 2.4) відповідач має право в односторонньому порядку відібрати газ із ПСГ лише зі страхового запасу газу, котрий сформований не був.

Відтак, висновок господарських судів про те, що відбір відповідачем в односторонньому порядку природного газу в обсязі в обсязі 87714,890 тис. куб. м який оформлено актом № 161/02-14 від 25.12.2014 р. 014, здійснений з порушенням Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 19.04.2012 № 420, який був чинний на момент укладення правочину, та з порушенням умов договору зберігання, є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Довід скаржника про необґрунтовану, на його думку, відмову господарських судів у зупиненні провадження у справі, не може бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки, як вбачаться з матеріалів справи, господарські суди розглянули відповідне клопотання відповідача та навели обґрунтовані мотиви за якими його відхилили.

Щодо доводу касаційної скарги про невірно обраний позивачем спосіб захисту, то йому надавалася оцінка судом апеляційної інстанції та слід зазначити, що передбачене статтею 15 Цивільного кодексу України право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання кожна особа в розумінні частини четвертої статті 55 Конституції України має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У розумінні наведених приписів спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права є способом відновлення становища, яке існувало до порушення, відповідає змісту спірних правовідносин та забезпечує відновлення порушеного права.

Також спірним актом оформлено дії, спрямовані на зміну цивільних прав та обов'язків сторін договору, що відповідає ознакам правочину в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України.

Інші доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 р. у справі № 910/10187/15 та рішення господарського суду м. Києва від 10.11.2015 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

Л. Рогач